БАЙКА ПРО ВАМПІРА
В одному славному містечку,
Де сонце сходить із-за гір,
Жив злий спустошений вампір,
Що мріяв бути на вершечку.
Ні, кров тепленьку він не ссав,
Зате аж душу витрясав
Словами хамськими своїми
Й доводив до безумства люд…
Таких нахрапистих паскуд
Кийками били, ще й товстими…
Проте це був інакший час…
А зараз вурдалак між нас -
Він ходить у простій одежі,
На ньому чорний капелюх,
У голові півсотні мух
Й реальності розтерті межі.
Брехнею, криком і шипінням
Він опинився під промінням.
Тепер по трупах лізе вгору,
Йому плювати на народ,
Властиво той переворот
І робить з нього ту потвору,
Що мститься за амбіцій рій
Та хворий паросток надій.
Його ніхто не любить в місті.
Бояться? Так. Бо наш герой
Створити може геморой
Тим, хто сидить на вищім місці,
І за своїм важким кермом
Не чують, що смердить лайном.
Мораль, присутня у цій байці,
Нам каже: влада і вампір
Не тямлять, що безплатний сир
Та ще й здобутий в хамській лайці
Ще вилізе конкретно боком,
Спливе вся правда ненароком
І ті, хто прикривав злодійство,
Серед безумства власних фраз
Ще відречуться і не раз
Від нього. Впаде королівство…
І на уламках сірих стін
Розквітнуть квіти перемін.
(В. Кравцов)
